Я ПОВЕРНУСЬ ДО ВОДИ

ІНТРО:

У серці лісу спить озеро без дна.

Його вода пам’ятає все — навіть любов.

Кажуть, мавка кохала людину…

А він щоніч повертається, щоб знову її знайти.

КУПЛЕТ 1 — ЗУСТРІЧ:

Я ішов крізь ніч і туман,

де дерева, як давні свідки.

Там почув я дівочий стан,

наче спів, що торкає віття.

Ти стояла, мов світлий дим,

між водою і між світанком.

Я дивився у погляд твій —

і забув, хто я був до ранку.

ПРИСПІВ:

Я повернусь до води,

де ти лишила слід.

І хай забуде світ —

я пам’ятатиму завжди.

Я повернусь до води,

де місяць нам світив.

І навіть крізь віки —

я знайду тебе, мій спів.

КУПЛЕТ 2 — КОХАННЯ І ПРОРОЦТВО:

Ти шептала: “Не йди за мною,

сонце спалить, коли зійде.”

Але я вже жив лиш тобою,

бо душа до душі іде.

Ми стояли, тримаючись мовчки,

і тремтів від дотику світ.

Із небес упала крапелька ночі —

та любов не знала меж і бід.

ПРИСПІВ:

Я повернусь до води,

де ти лишила слід.

І хай забуде світ —

я пам’ятатиму завжди.

Я повернусь до води,

де місяць нам світив.

І навіть крізь віки —

я знайду тебе, мій спів.

КУПЛЕТ 3 — РОЗЛУКА:

Та світанок розбив ту мить,

розчинив твою постать в світлі.

Я лиш встиг упіймать блакить —

у долонях, як сон, розплилась привітно.

Я стояв, мов без серця й сил,

коли вітер зімкнувся з хвилею.

Ти пішла — але кожен пил

шепотів мені: “Ми ще зустрінемось, милий.”

КУПЛЕТ 4 — ВІЧНЕ ПОВЕРНЕННЯ:

І тепер кожну ніч іду

тим самим шляхом крізь хащі.

Може, знову тебе знайду —

чи хоча б твій голос побачу.

Я кладу на берег квітку

і вдивляюсь у глибину.

Кажуть, мавки не мають віку —

та кохання не має сну.

ФІНАЛЬНИЙ ПРИСПІВ:

Я повернусь до води,

де ти лишила слід.

І хай забуде світ —

я пам’ятатиму завжди.

Я повернусь до води,

де місяць нам світив.

І навіть крізь віки —

я знайду тебе, мій спів.

ЕПІЛОГ:

І коли ніч стирає всі сліди,

він іде туди, де співає озеро.

Бо кожна хвиля — це її голос.

А кожен світанок — його біль.