ПЕСИГОЛОВЦІ

ІНТРО:

Старі кажуть: як зірки згаснуть в імлі,

Як ліс заніміє, припавши до тлі —

Вони виповзають з гнилої землі...

КУПЛЕТ 1:

Заблукав чоловік між боліт та мохів,

За плечима ніс вантаж і страхів, і гріхів.

З туману постали — як скелі стрімкі:

Тіло людське, та морди сучі й важкі.

Одне лише око палає в пітьмі,

Не били в обличчя, не тримали в тюрмі.

Лиш посмішка криво на пащі лягла:

«Йди з нами», — і в хлів заманила мла.

ПРИСПІВ:

Песиголовці — прадавній наш страх!

Годують тебе, щоб різати в снах.

Песиголовці — в чорних лісах!

Солодке сьогодні — а завтра лиш прах.

КУПЛЕТ 2:

Дали йому меду, дали пряників всмак,

Липне брехня до долонь, як солодкий кусак.

«Їж, чоловіче, набирайся снаги,

Тут виживе той, хто не бачить ваги».

Живіт наливається, совість мовчить,

А в дзеркалі тінь замість обличчя стоїть.

Мацають боки вночі, як свині,

Рахують години до смерті в вині.

ПРИСПІВ:

Песиголовці — прадавній наш страх!

Годують тебе, щоб різати в снах.

Песиголовці — в чорних лісах!

Солодке сьогодні — завтра лиш прах.

КУПЛЕТ 3:

Кістки не хрустять — сміються лиш пси,

Гострять залізо посеред роси.

Сталевий надріз, чекають на знак:

Якщо тече кров — ще живий ти, козак.

В мить цю криваву, крізь солод і зло,

Згадав він ім’я і забуте село.

Вперше за час, що у клітці провів,

Він не заскиглив — він заревів!

БРІДЖ:

Не кожен рятує, хто дасть тобі хліб!

Не кожен живе, хто занурився в глиб!

Краще від сталі у лісі упасти,

НІж в ситій клітці безславно пропасти!

ФІНАЛ:

Ліс здригнувся від крику, прокинyлась твердь,

Око осліпло, відступила вбік смерть.

Вони — лиш легенда, мара кам’яна,

Доки людина — ще не звірина!

ПЕСИГОЛОВЦІ — В ЛЕГЕНДАХ!

ЛЮДИНА ЖИВА, ПОКИ КРИЧИТЬ!