Це панк-рок балада про Навіїв — духів мертвих із української міфології.
Легенда оживає у моторошному звучанні: нічне кладовище, тіні з сяючими очима, та юнак, що наважився ступити в пітьму.
Куплет 1:
Давно у степах, де туман густий,
Де ліси глибокі й курган старий,
Жили душі без спокою й імені,
Забуті, прокляті, в темній тиші.
Їх звали Навії — тіні нічні,
Холодні очі, голоси сумні.
Вони шепочуть, кличуть тебе,
Ведуть у безодню, де сонце не встає.
Приспів:
Навії, Навії — кличуть із землі,
Шепіт їхніх голосів у нічній імлі.
Навії, Навії — тіні без хреста,
Ведуть за собою в холод небуття.
Куплет 2:
Мандрівник ішов крізь гірський туман,
Почув спів ніжний, мов весняний стан.
«Прийди до нас — знайдеш спокій свій,
Ми заберем біль, ми заберем біль».
Старці казали: «Не слухай їх!
То пастка нічна, то проклятий спів.
Глянеш у вічі — і впадеш у млу,
Світанку більше не знайдеш в життю».
Приспів:
Навії, Навії — кличуть із землі,
Шепіт їхніх голосів у нічній імлі.
Навії, Навії — тіні без хреста,
Ведуть за собою в холод небуття.
Фінальний Куплет:
На світанку знайшли лиш плащ,
Його кроків не видно, нема слідів.
А вітер приніс крізь поля і ліси
Сміх Навіїв, що назавжди живий.
Приспів:
Навії, Навії — кличуть із могил,
Забирають душу в чорний вир.
Навії, Навії — смерть і забуття,
Так народилась легенда буття.