ЛІТАВИЦЯ

ІНТРО:

У нічнім лісі тіні шепочуть, манять,

холодні сосни щось між собою зітхають.

Хлопець із клубу йде, трохи п’яний, сміється,

а серце в грудях б’є так шалено — ніби боїться.

І тут із темряви крок…

шовковий голос…

тепле дихання…

вона.

КУПЛЕТ 1:

Йду сам стежкою лісовою,

і раптом бачу — дівчину з красою неземною,

стоїть між тіней, усмішка лукава грає,

і погляд ніжний… та щось темне в нім палає.

Вона ступає ближче, мов тінь пливе,

шепочe лагідно: «Хлопче, ніч тебе зове».

Її волосся пахне ніччю чарівною,

і тягне ближче — навіть тінь стає жагливою.

ПРИСПІВ:

Літавиця — нічна спокусниця,

до тіла тягнеться, мов жар, торкається.

Літавиця — солодка гріховниця,

мені тікати вже пізно — душа зривається,

в обійми темні її — де тіло розчиняється.

КУПЛЕТ 2:

Вона сміється тихо, ближче підступає,

тіло до тіла — і ніч нас огортає.

Її пальці грають вогнем по моїй шкірі,

і вже втрачаю думки у темній цій атмосфері.

Її стегно до мого повільно притискає,

ди'хання в шию — і розум відпускає.

Мої руки тремтять, шукають її талію,

ніч нас з’єднала в грішну медитацію.

КУЛЬМІНАЦІЯ:

Падaєм в траву, де ніч гаряча грає,

її поцІлунки — хвиля, що не стихає.

Тіло до тіла — вже немає вороття,

вона шепочe тихо: «Будеш мій до забуття…»

Її рухи плавні, мов хвиля нічної ріки,

в очах палають вогні небезпечної руки.

Мене накриває хвиля, дика і незнана,

і я тону в ній, наче в прірві, добровільно й нездоланно.

ФІНАЛ:

Вона нахиляється — полум’я в зіницях грає,

голосом м’яким обіцяє рай… та щось інше відлунням лякає.

За спиною тінь зростає, форму крил бере,

і холод пробігає тілом — але серце все одно до неї йде.

Її крила з димy світяться у млі,

вона сміється тихо: «Ти зі мною назавжди… в темряві й імлі».

Торкання обпікає, та я вже не чиню спротиву,

бо серце вибрало ніч — і смак її гріховного полум'я.

ПРИСПІВ:

Літавиця — нічна спокусниця,

до тіла тягнеться, мов жар, торкається.

Літавиця — солодка гріховниця,

мені тікати вже пізно — душа зривається,

в обійми темні її — де тіло розчиняється.