Ніч, стара криниця і перша спрага…
Та замість води з дна піднімається кров, а душі потопельців кличуть у пітьму.
Вступ:
Йшов я стежкою нічною,
Місяць світить, вітер свище.
Бачу криницю стару край шляху —
Вода виблискує, мов срібло чисте.
Куплет 1:
Я нахилився — спрага пече,
Води напився — і стало гірке.
Раптом хвиля червона здійнялась,
Мов кров людська із дна піднялась.
Приспів:
Кривава криниця кличе мене,
Душі потонулі співають у дні!
Хто раз нап’ється — вже не втече,
Бо стане тінню у вічній пітьмі!
Куплет 2:
Руки з дна тягнуть у мить,
Кістки білі в темряві блискотять.
Я кричав — та ліс мовчить,
Лиш вода сміється й бурлить.
Приспів:
Кривава криниця кличе мене,
Душі потонулі співають у дні!
Хто раз нап’ється — вже не втече,
Бо стане тінню у вічній пітьмі!
Куплет 3:
Тепер я стережу ту криницю,
Сиджу поруч, сміюсь у лице.
Кожен подорожній, хто спраглий зайде,
Разом зі мною там душу знайде!
Фінальний приспів:
Кривава криниця кличе мене,
Душі потонулі співають у дні!
Хто раз нап’ється — вже не втече,
Бо стане тінню у вічній пітьмі!