«Болотяник» — темна панк-рок композиція, натхненна українською міфологією та образами забутих істот.
Історія про того, хто застряг між життям і розпадом, між тишею та криком.
Злий, сумний і сирий трек без героїзму та прикрас.
Куплет 1:
На дні чорних плес, де ряска, мов гнила парча,
Де сонце – лише спогад, а тиша – як свіча.
Я — Болотяник, не дідько, не чорт, і не лісовий звір,
Я — вічний сторож тину, забутий відлюдник озер.
Моє серце – то мул, моя шкіра – холодна, як крига,
І кожна жилка співає про згублене, вкрадене лихо.
Приспів:
ГЕЙ! Я не жду Русалок, не кличу Водяних!
Я чекаю на когось, хто втопиться в них!
У цих зелених нетрях, де глина і мох!
Я — примарний самітник, що застряг серед двох!
Між життям і розпадом, між криком і ніщо!
Багнюка – моя доля! А біль – моє житло!
Куплет 2:
Колись був я парубком, що, може, й не знав печаль,
Залишив свою Настуню, пішов шукать грааль...
Чи, може, був я просто дурнем, що впав у багнюку з п'яна?
Тепер моя доля — жаба, а мій трон — гнила поляна.
Я ловлю бліді тіні, що йдуть на останній крик,
І шепочу їм: "Не йдіть!" – бо сам вже давно до них звик!
Приспів:
ГЕЙ! Я не жду Русалок, не кличу Водяних!
Я чекаю на когось, хто втопиться в них!
У цих зелених нетрях, де глина і мох!
Я — примарний самітник, що застряг серед двох!
Між життям і розпадом, між криком і ніщо!
Багнюка – моя доля! А біль – моє ЖИТЛО!
Бридж:
Вони кажуть: "Містика! Містика!" – А я кажу: "Мул!"
Вони моляться зіркам, а я дивлюсь на штиль.
Слухаю, як бульбашка лопається на поверхні,
Це – мій єдиний дзвін! Це – мої сподівання нестерпні!
Я хочу вийти звідси! Але хто мене відпустить?!
Я прив'язаний до дна, мов до мертвої пустки!
Фінал:
...І я сиджу, немов камінь, в обіймах сирої землі,
Чекаючи, поки світло закінчить свої дні.
Мій сум — це крик, що ніхто не почує вночі...
Я Болотяник.
Прости.
Спи.