«Господар порожньої хати» — темна фольклорна історія про порушену шану, старі звичаї й те, що не прощає зневаги.
Подорожній заходить у чужу хату без дозволу, не лишає хліба й молока — і пробуджує того, хто живе за піччю.
Домовий — старий, як земля, господар цієї оселі — приходить по своє.
Атмосферний кліп у стилі темного українського фольклору, де тиша страшніша за крик, а хата пам’ятає кожен крок.
Куплет 1
Збиті коліна, розірвана свитка,
Подорожній заходить, де темна хвіртка.
В хату чужу він ступив без питаня,
В кут не вклонився — це помилка рання.
Розпалив ватру, розлігся на лаві,
Сміявся із духів у владній забаві.
Він не знав, що під стріхою очі німі
Стежать за ним у густій темені.
Приспів
ДО-МО-ВИЙ! — Старий, як земля!
ДО-МО-ВИЙ! — Його ця ріля!
Ти не дав йому хліба, не дав молока,
Тепер тебе стисне стареча рука!
ДО-МО-ВИЙ! — За піччю живе!
Він за тобою сьогодні прийде!
ХОЙ! ХОЙ! ПОВАЖАЙ кут!
Куплет 2
Сонце зайшло, і вогонь похилився,
Подорожній у ковдру міцніше зарився.
Раптом почув він — скрипить підвіконня,
Важке дихання, мов дике безсоння.
Хтось волохатий підкрався до спини,
Затиснув горло, мов жменю глини.
«Де моя каша? Де шана моя?
Ти в цій господі — ніхто, як змія!»
Приспів
ДО-МО-ВИЙ! — Старий, як земля!
ДО-МО-ВИЙ! — Його ця ріля!
Ти не дав йому хліба, не дав молока,
Тепер тебе стисне стареча рука!
ДО-МО-ВИЙ! — За піччю живе!
Він за тобою сьогодні прийде!
ХОЙ! ХОЙ! ПОВАЖАЙ кут!
Брідж
Він витяг його за волосся на поріг,
Кинув об камінь, не шкодуючи ніг.
«Геть з моїх стін, нечестивий заблудо,
Тут не місце для твого бруду!»
Кричав чоловік, та ніхто не почув,
Лиш вітер у полі над ним реготав і вив.
Куплет 3
Зранку в тій хаті лиш попіл і пустка,
На підлозі лишилась кривава пелюстка.
Подорожній зник, ніби й не було,
Його в ліси назавжди затягло.
А Домовий знову сів на припічок,
Чекає на кашу і вогник свічок.
Пам'ятай, хлопче, старі перекази:
Не гнівай того, хто чує всі фрази.
Аутро
ДО-МО-ВИЙ!
Він бачить!
ДО-МО-ВИЙ!
Він карає!
Не лізь... без хліба...
У... ЧУЖИЙ... ДІМ!